Вітаю Вас, Гість! Реєстрація RSS

Майданчик.ua

Середа, 18.10.2017
Головна » 2013 » Липень » 24 » 1126 років хрещення Русі
03:01
1126 років хрещення Русі





Ми знаємо, що Київську Русь було охрещено 988 року від Різдва Христового – два місяці тому цю дату відзначали на державному рівні. З курсу історії можна також дізнатися, як іще за часів правління в Києві Аскольда (близько 860–882 років) були встановлені зв’язки з візантійською церквою: хрестилися сам Аскольд і частина його підлеглих. Та з Півночі прибув суворий прибічник язичництва князь Олег. Убивши Аскольда, він захопив київський престол і так ретельно викоренив перші паростки християнства, що лише через сто років знову повернути країну в його лоно зміг Володимир. Але насправді в цій добре знайомій історії лишається багато неясного.

ВІЗАНТІЯ НЕ ПОМІТИЛА
 
Дивно, але про Володимирове хрещення та прийняття Руссю константинопольських церковних ієрархів мовчать навіть візантійські джерела. Хроніст Іоанн Скілиця та історик ХІІ ст. Іоанн Зонара розповідають про «одруження князя росів Володимира з візантійською принцесою Анною» та про прихід Володимирових воїнів на допомогу Константинополю у війні проти арабів.
 
За руськими літописами, описані візантійцями одруження та війна з арабами тільки супроводжували головну подію тодішнього київського життя – хрещення Володимира й усіх киян. Але у візантійських істориків про це ані слова! Це дивно: хіба могли вони не помітити входження в орбіту впливу Константинопольської патріархії території, що не поступалася розмірами самій імперії?
 
Можливо, вони «не помітили» цього, бо факт хрещення Русі-України вже був записаний в імперських хроніках. Уперше про це близько 866 року повідомив патріарх Фотій у своїй «Енциклиці» – посланні до ієрархів східних церков, підлеглих патріархатові: «вони [руси] прийняли пастиря й ретельно і турботливо плекають обряди християн». За літописом, на той час у Києві правили Аскольд і Дір, а Володимира ще й на світі не було.
 
НЕСПАЛИМЕ ЄВАНГЕЛІЄ
 
Інші джерела датують хрещення русів часом перебування на патріаршому престолі Ігнатія (868–877 роки), який висвятив для Русі архієпископа. Князь русів із дружиною зустріли архієпископа без захвату: «І спитали його, що він їм хоче сповістити й у чому збирається наставляти. А той, простягнувши священну книгу Євангелія, розповів про деякі з чудес Спасителя й повідав по Ветхому Завіту про чудотворні діяння Божі. На це роси одразу ж відповіли: «Якщо самі не узрімо чогось такого, а особливо того, що розповідаєш ти про трьох отроків у палаючій печі, не повіримо тобі й не відкриємо вух словесам твоїм». На щастя, до саджання отроків чи ще когось у піч справа не дійшла. Архієпископ укинув до вогнища Євангеліє – і книга, попри те, що довго пролежала у вогні, лишилася неушкодженою. Дивовижне явище так вразило русів, що ті відкинули всі сумніви й прийняли християнську віру.
 
Те, що цей переказ – не зовсім легенда, підтверджується реєстрами єпархій Константинопольського патріархату, укладеними ДО правління Володимира. У цих документах значиться Руська єпархія (за деякими даними – митрополія). Давньоруські літописи приписують Аскольдові й Діру знаменитий похід на Константинополь 860 року – отже, за логікою речей, саме ці князі мали посилати за вчителями й уже невдовзі охреститися. А Никонівський літопис зазначає, що князем, який лицезрів чудо неспалимого Євангелія, був саме Аскольд.
 
«ЯЗИЧНИЦЬКА РЕАКЦІЯ»: СВІДКИ МОВЧАТЬ
 
Про «язичницьку реакцію» часів Олега говорено багато. Але тут на нас чекає ще один сюрприз: про насильства на Русі язичників і переслідування ними християн після 882 року (року смерті Аскольда) не повідомляє жодне джерело. Є, щоправда, туманні згадки про те, що князь Святослав не любив християн і навіть переслідував проповідників. Однак ідеться, ймовірно, про особисті уподобання войовничого князя та про поодинокі випадки заборони небажаних для влади ідей, але не про системні гоніння на християнство в цілому.
 
Натомість літопис зазначає, що в 944 році київські християни молилися й укладали присягу в церкві святого Іллі на Подолі. Прикметно, що церква називається соборною, тобто вона мала займати центральне місце в цілій мережі християнських закладів у Києві й, напевно, в інших землях Русі. Отже: християнство сповідувала тоді на Русі далеко не маленька купка людей. Ось чому візантійські джерела не знають Володимирового хрещення. Імовірно, у Константинополі вважали, що Русь офіційно хрестилася вже у 860–870-х роках. Подробицями перебігу цих процесів вони, вочевидь, недуже цікавилися, як і перипетіями стосунків між місцевими християнами та язичниками, вважаючи їх внутрішньою справою русів.
 
Добре відомо, що християнкою була княгиня Ольга. За деякими свідченнями, християнами були також брат Святослава Уліб і син Святослава Ярополк – брат Володимира. Ярополк, до речі, також був одружений на візантійській принцесі. А Володимир після смерті брата, в 978 році (за десять років до «хрещення Руси»), одружився з його удовою-християнкою. Цікаво, що цей шлюб, на відміну від наступного, не примусив язичника-князя охреститися. То хто ж у такій компанії став би переслідувати християн?
 
Але і вважати Русь початку – середини Х ст. справжньою християнською країною не можна. Наприклад, князь Олег та його військо при укладанні договорів 907–911 років приносили клятву іменем Перуна і Велеса. Руси в текстах договорів протиставляються християнам, під якими маються на увазі візантійці. А за наступника Олега, Ігоря, частина дружини присягала 944 року в церкві, частина – на капищі Перуна, тут-таки у Києві.
 
НОВА ДАТА
 
Славнозвісну розповідь про християнських «учителів слов’ян» Кирила та Мефодія і про переклад святих книг слов’янською мовою у «Повісті минулих літ» вміщено під... 898 роком, тобто в самий «пік» правління Олега, затятого язичника та переслідувача (як твердять деякі історики) християнства.
 
Було б зрозуміло, якби ця історія була прив’язана в літописі до розповідей про охрещення княгині Ольги, чи про прийняття християнства Володимиром, або ж до часів Аскольда. Але чомусь повість віднесено до часу, коли в Києві, начебто, мала панувати «реакція», й спогади про переклад Святого Писанія були зовсім не доречними. Никонівський літопис пов’язує розповідь про чудо неспалимого Євангелія з іменем князя Аскольда, не зазначаючи при цьому дату події. Та низка джерел датують місію архієпископа 886 роком, коли в Києві правив Олег.
 
Відносно недавно в одному паризькому зібранні середньовічних хронік і документів були виявлені тексти, що, на думку фахівців, сягають автентичних візантійських джерел. Серед них міститься лаконічний запис: «За царювання Василія Македонянина в 6390 році був охрещений народ рос».
 
6390 рік від створення світу – це 881/882 роки від Різдва Христового. Й саме на цей час припадає здійснений Олегом переворот, коли він скинув Аскольда й сів княжити в Києві. Події, треба думати, розгорталися таким чином. Успіхи започаткованої Аскольдом розбудови церковної структури на Русі в середині 870-х років зумовили виникнення потреби очолити її священиком високого рангу. Аскольд запрошує з Візантії архієпископа. Однак, ледь розпочавши свою діяльність, ієрарх опинився перед новою владою, яка складалася переважно з язичників і, певна річ, зажадала від очільника християнської общини пояснень. На щастя, для архієпископа фактичний голова нової влади, князь Олег не став чинити перешкод єпархіальній діяльності й розповсюдженню нового віросповідання. Певна частина його оточення, як про те свідчить переказ про «Чудо», невдовзі також охрестилася. Чи прийняв хрещення особисто Олег – невідомо. Та, ймовірно, наслідки цього другого, «Олегового», хрещення були навіть успішнішими за перше «Аскольдове», тому не відомий нам візантійський протограф і зазначає, що «народ рос» був охрещений 1126 років тому – у 882-му.
 
 Давньоруська ладдя. Реконструкція: А. Міхалек
 
ВИБІР ЦИВІЛІЗАЦІЇ
 
А що ж сталося у 988 році? Очевидно, рішення князя Володимира було не стільки вибором на користь християнства (цей вибір було зроблено вже до нього), скільки офіційною забороною всіх інших релігійних вчень і течій. Відтепер язичництво опинялося поза законом і той, хто насмілювався відверто сповідувати стародавню віру, ставав ніби особистим ворогом верховного правителя, його могли легко позбавити всіх прав, вигнати з країни, вбити.
 
Жорстоко? Авжеж! Але давати оцінку діячам минулого з погляду сучасної моралі, етичних норм і уявлень про справедливість, щонайменше наївно. Це приблизно те саме, що, застосовуючи зворотну аналогію, вимагати від депутатів Верховної Ради оплачувати власним життям порушення присяги на вірність, як воно було за середньовіччя. Імовірно, рішення князя Володимира було на той час найоптимальнішим для успішного розвитку підлеглої йому держави і, як засвідчили подальші події, принесло свої корисні плоди. Нині зрозуміло, що Володимир Хреститель насправді зробив не релігійний чи політичний, а цивілізаційний вибір.
[850]
 
ЯК ЦЕ БУЛО

 Контрибуція і нова віра

 У червні 860 року 200 руських суден підійшли під мури Константинополя й висадили десант. Невідомо, чи керували операцією особисто князь Аскольд і його брат Дір, але найбагатше у світі місто того часу тиждень перелякано сиділо в облозі. Городян засмучувало те, що імператор з військом був на війні з арабами в Малій Азії й сподіватися на допомогу було складно. Загарбати столицю імперії руси не планували – бракувало сил для контролю над величезним містом. Тому вирішили торгуватися. А тут уже й імператор примчав із нечисленним почтом – рятувати Константинополь дипломатичними ме тодами. Відомо, що руси взяли контрибуцію, домовилися про умови мирної торгівлі й пішли собі додому. Цілком імовірно, саме тоді хитрі візантійці спробували переконати київського князя в перевагах нової віри – щоб перетворити його на союзника й більше не наражатися на неприємності.
 
Є також версія цієї історії без хепіенду. Коли імператор повернувся до обложеного русами Константинополя, він цілу ніч молився разом із патріархом. На ранок вони взяли святу реліквію – ризу Богородиці, вийшли на берег і вмочили край ризи в море. В ту ж мить здійнявся шторм, який розметав кораблі русів і примусив їх піти з Царгорода ні з чим. Із погляду проповідництва подібне диво було промовистішим за контрибуцію.

Джерело: http://tyzhden.ua/Publication/3717/PrintView                                                                     
Категорія: Історія | Переглядів: 150 | Додав: Bog_Bod | Теги: хрещення, віра, язичник, церква | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]