Вітаю Вас, Гість! Реєстрація RSS

Майданчик.ua

Неділя, 19.11.2017
Головна » 2013 » Липень » 16 » Донецьк: розкішне, азійське місто-палац
11:09
Донецьк: розкішне, азійське місто-палац
 –Побесились вы, суки, в этом Киеве! Да наш Донбасс, бл..дь, вот всю страну кормит! А вы там нихера не делаете! Только митингуете с вашими луценками-тимошенками! Шо они мне, бл..дь, дали?! А?! Сука-бл..дь, пенсию дали, я тебя спрашиваю, а?! – розлючено кричить до мене одна з макіївських бабусь у полинялому ганчірковому халаті у білий горошок. Донбасу, на відміну від помпезно-злиденних Баку, Душанбе і подібних, суттєво пощастило. Він має шанс поступово переймати від інших українських міст західноєвропейську парадигму розвитку.
  • Автор: Олесь Кульчинський 

–Да нам похуй этот ваш Янукович, лишь бы пенсию вовремя платили! – якось невчасно долучається до неї друга, стискає грізно зморщеного кулачка й зиркає на мене крізь товсті скельця масивних окуляр.


Нічний центр Донецька, автор фото - reilalex.livejournal.com

Від такої реакції я мимоволі відводжу очі й споглядаю її зашкарублий жовтий ніготь, що випирає з дірки у стоптаному бордовому капці. Підвожу очі вище – сині жили подекуди гострими кутами майже «проривають» незвично білу шкіру на розбухлих ногах. Варикоз.

Відповісти, що Янукович же «ваш», я так і не встигаю. Через кілька хвилин бабусі, з крекотінням підводяться та, важко перевалюються, човгають до жовтого молоковоза, що раптом засигналив на вулиці. Білі літери «МОЛОКО» на жовтому тлі різко вкочуються між облупленими двоповерхівками у двір. Причому довкола вантажівки – такої собі примари з вісімдесятих років – швидко збивається тиснява з інших примар у пістрявих полинялих халатах. У старечих руках – бідони. Бабці атакують молоковоз.

Тим часом стежка повз двоповерхові халупи виводить мене до магазину. Слово «крамниця» тут як ніколи недоречне. Це саме «магазін». Облуплений, сірий, із запорошеними прилавками всередині.

–Півка? – підморгує мені огрядна продавчиня, задоволено щирячи зуби.

–Та я зранку якби не п’ю і другим не раджу, – бурмочу я, здивовано обводячи поглядом кілька перших покупців. Дві білявки з синцями під очима саме затарилися. Власне, на третій день перебування в Ханжонково, я остаточно з’ясовую деяку незмінність у вранішньому раціоні частини тутешніх мешканців: два літри пива, здебільшого, «Сармат» + пакетик розчинного пюре.


Макіївський молоковоз

Спомин: майже Підмосков’я.

Схожі картини мені доводилося сопстерігати доволі давно, коли тільки знайомився з Росією в місті Можайск, що майже під Москвою. Спершу горілчані потоки в рубці діджея тамтешнього БК. О шостій ранку прогулянка центром містечка – проте я ніяк не збагну, чому спозаранку довкола тиняється стільки людей, радше схожих на тіні.

«Че ж тут непонятного, – пояснив мені діджей. – За водкой вылазят».

Траса: Макеевка-Донецк

–Ну, а как тут после шахты не выпить, – пояснює мені «ШилА», тридцятилітній смуглявий «корєш». «ШилА» – шахтар, один із небагатьох, хто ще не подалися з Макіївки в пошуках кращої долі до Донецька.

Таксист Володя, відвозячи мене туди на залізничний вокзал, доповнює його:

–Квартиры стоят на продажу по 8 тыс. у.е. Однокомнатная. Валом. А кому они нахер нужны. Старики оттарабнали свое в подземельях, а молодежь бросает все и  вет отсюдава подалее. Ты посмотри – у нас всюду одни старики в основном. А как молодежи жить? Воду подают девять часов на сутки, и то не постоянно. Шахты закрывают. Все крушится-валится. Все молодые поближе к Донецку переселяются. (фоторепортаж з іншого маленького міста поблизу Донецька дивіться в іншій сттаті - ред.)

Таксисту важко не повірити. За вікном раз-по-раз мелькають покинуті шахти. Втім, навіть у салоні старого «Опеля» дух спирає від їдкого повітря. Мешканці шахтарських "посьолків" та самої Макіївки дихають цією отрутою постійно. Відразу за містечком ми проїжджаємо якийсь хімічний гігант. Густі хмари диму виповзають з його труб, огортаючи клубами довколишні хрущоби та золоті бані пишної церкви прямо перед входом до підприємства.

«Бог із людьми поселилися у смозі», – лізуть мені в голову від цього видовиська різні нісенітниці, поки десь у її другій півкулі відлунює знайома мелодія: «Золотые купола…Только синие они – и не крапа золота».

Безглузді смисли крутяться в голові, між тим, гладенька заасфальтована дорога – предмет тутешніх гордощів – потрохи виводить нас у сам Донецьк. Краєвиди миттєво змінюються, щоправда не зникає їхнє спільне тло – сірість, точніше, неодмінно сіре небо та важке сперте повітря.

Донецьк: контрасти

Власне, це – напевне, головна особливість донецького центру. Він разюче контрастує з хрущобами вже на околиці самої столиці Донбасу, а ще дужче – з посьолками, які примикають до них, утворюючи якусь дику вугільну химеру псевдо-мегаполіса.

Донеччани хизуються, демонструючи свої «центрові» принади: найкращі бутіки, всіяні ліхтарями «плази», від яких мерехтить в очах, вилизані закутні між висотками й той-таки гладенький асфальт. Тут помпезний стадіон, і все рясніє зеленню в центрі, а модниці носять шмотки крутіші, ніж у київських «звьозд». Та що там: Київ – задвірки, порівняно з цим пафосом. «Донецк – Європа». Хоча радше в сенсі, що в його центрі на кожному кроці «євроремонт» і «євро-споруди», і «євро-дороги».

Усе напрочуд знайоме. Жаль тільки – не для всіх донеччан. Це, власне, типова азійська парадигма розвитку, коли за мерехтінням «плази», і блиском доріг, і вогнями пишних парків тут завжди начхати на гострі кутики жил, що роздирають розбухлі ноги макіївських бабусь, і на облуплені двоповерхівки, куди воду подають по графіку, чи то на чиюсь відірвану конвеєром руку через дрімоту на «хімці» – такі моторошні історії й досі не дивина для донецької провінції. У Макіївці я наслухався і їх.

Власне, помпезність у столичному центрі на тлі довколишніх злиднів – ці гнітючі контрасти мені доводилося зустрічати насамперед у Душанбе, далі в Баку. Причому, центральні таджицькі дороги, як і азербайджанські – нічим не гірші за донецькі. А Баку так само прикрашають бутіки й автосалони з новинками з усього світу.


Баку - центр та периферія

Центр Душанбе потопає в сяйві палаців, фонтанів та пам’ятників, тільки це все щезає вже за кілька кілометрів. Впевнений, що десь ті самі контрасти превалюють в Астані, і в Ашгабаді, і в «кадирівському» Грозному. Усюди гладенькі дороги однаково ведуть від пишних майданів та позолочених культових споруд до злиденних обсциканих околиць, якими, буває, лячно прогулятися не лише вночі, але і в день.

Звичайні азійські традиції

На думку сучасних українських орієнталістів, як то: Олександра Галенка та Анатолія Момрика, такий контрастний устрій – це відголос типових азійських традицій, що відображують ставлення керманичів до влади та заразом до суспільства. Вони здавна притаманні євразійському степові, частиною якого є сучасна Донеччина. Мало того – вони були притаманні й козакам, як носіям степових традицій. Влада сприймається як вінець щастя. Недаремно повелителів на Сході іменували перським словом «гюмаюн», що перекладається як «щасливець», навіть – «щасливчик». Маєш владу?


Грозний-сіті Кадирова

Отже – пий, гуляй, зводь палаци, розбудовуй власну столицю, втішайся життям, влада – це щастя, на все решту – грубо кажучи, начхати. Всі решта – менш щасливі та нещасні, бо так розпорядилася Доля, сам Бог. Це певний архетип світосприйняття. У такому ракурсі «центрові» донецькі пишноти та «межигір’я» на тлі повсюдної злиденності – не лише «совкові рудименти», а справжнє відображення ментальних азійських уявлень про щастя.

Але ж так всюди!

Іноді опис таких азійських «фейків», імітацій розвитку, пробуджує заперечення в читача. Мовляв: так усюди – розвинений центр та занедбані околиці. Насправді, не так. Годі й згадувати Західну Європу. Втім, навіть Київ далеко не настільки пістрявіє контрастами. Тут вони не такі разючі й поки-що не настільки обурливі.

Ще менше кидаються в око відмінності між центрами та периферією на заході України. І мова не тільки про зовнішній вигляд, а насамперед – про стандарти життя, які відразу проглядаються в охайності побуту, комунікаціях і стані будівель, тощо.


Кременець

У своїй блискучій лекції Енріке Пеньялоса, помітна постать руху під назвою "Новий урбанізм", говорить що головною запорукою сучасного "міста мрії" є відчуття його жителів з приводу того, що всі громадяни рівні і всі люди священні.

Якщо ж ми маємо таку разючу відмінність між центром і околицями - ми постійно подаємо сигнал усім жителям, що є "обрані" (які живуть навколо або всередині "царського палацу"), а також є другий і третій сорт, десь на задвірках, на периферії. Тим часом, тепер вже зрозуміло, що найбільш успішні в усіх відносинах, в тому числі і економічно, міста - це саме міста-мрії, а не міста-палаци.

Дві парадигми розвитку міст в Україні як відображення історичного світосприйняття їхніх мешканців вирвалися назовні напрочуд швидко. Адже до схеми Донбасу наближаються й інші промислові регіони Південного Сходу, щоправда меншою мірою, або в інших вимірах. Натомість контрасти між центрами та периферією дедалі тушуються на Заході України, у чому легко переконатися – варто лише помандрувати країною.


Тернопіль


Львів

Навряд чи після таких мандрів хтось буде вперто заперечувати, що Донецьк наближається за своїм міським устроєм до Баку й Душанбе, натомість Львів – до Варшави, чи то Праги.

Львов на первом месте в списке самых желаемых городов для туристов  

Проте Донбасу, на відміну від помпезно-злиденних Азербайджану, або Таджикистану, суттєво пощастило. Він має шанс вибору: поступово переймати від найближчих регіональних сусідів в межах однієї країни західноєвропейську парадигму, або ж – і далі розвиватися за середньоазійською, наслідуючи також найближчих сусідів, тільки закордонних.

Ні в азербайджанців, ні в таджиків, на відміну від донеччан, такого вибору не існує й навряд чи він з’явиться в найближчому майбутньому. Це саме те, що суттєво віддаляє Донецьк від його найближчих азійських родичів у сторону решти України. Втім, чи скористається регіон таким шансом – схоже, це залежить винятково від нього самого.

Джерело: http://texty.org.ua/pg/article/devrand/read/46913/Doneck_rozkishne_azijske_mistopalac

 

 

Категорія: Світогляд | Переглядів: 159 | Додав: Bog_Bod | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1  
Та не хвилюйся ти, Петре. У цієї потвори є паспорт де написано Александр Рак.
І живе ця ракова пухлина в Маріуполі.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]