Вітаю Вас, Гість! Реєстрація RSS

Майданчик.ua

Понеділок, 19.02.2018
Головна » 2013 » Червень » 30 » Політичний контекст Акту відновлення державності 30 червня 1941-го
05:03
Політичний контекст Акту відновлення державності 30 червня 1941-го
Стосунки ОУН із нацистською Німеччиною були тотожні стосункам Британії, Франції та СРСР. Вони мотивувалися тактичними інтересами, а в стратегічному плані завершилися повномасштабним воєнним конфліктом із нацистською Німеччиною.

30 червня 1941 року Українські Національні Збори - у вже звільненому від совєтів, але ще не до кінця окупованому німцями Львові - проголосили Акт відновлення Української Держави. Тим самим було заманіфестовано окремішню мету українців у Другій світовій війні.

Подія, що за своєю історичною значимістю співмірна з Четвертим універсалом УНР або проголошенням незалежності 1991 року, в сучасній українській освітній та науковій літературі висвітлюється вкрай обережно.

Зазвичай подається стисла інформація про факт відновлення державності без оціночних суджень. Над свідомістю наших істориків тяжіє радянський стереотип "співпраці оунівців з німецькими нацистами", ‒ навіть над свідомістю тих, хто в інших аспектах висвітлення вітчизняної історії займає об'єктивістську позицію.

Ретроградна посткомуністична свідомість сприймає вступ у перші дні війни похідних груп ОУН і батальйону "Нахтіґаль" до Львова і їхню посильну допомогу в організації Національних Зборів як "самоочевидний" доказ постулату "про співпрацю".

Розвіяти ілюзію "самоочевидності", а насправді ілюзію самообману, можна лише за умови об'єктивного наукового дослідження проблеми: коли теорія історичного пізнання опирається на засади цілісності і внутрішньої (логічної) несуперечливості.

30 червня 1941 року. Батальйон "Нахтіґаль" на чолі з Романом Шухевичем входить у Львів. Більше фотодивіться в розділі "Статті"

Наприклад, якщо ми досліджуємо певне історичне явище - скажімо, Другу світову війну -, то усі її складові необхідно аналізувати в одних і тих самих параметрах. Неприпустимо, виходячи з якихось ціннісних установок, одні елементи описувати в одних категоріях, а інші в інших.

Якщо ж ми все-таки зустрічаємо таку інтерпретацію історичних фактів, то потрібно усвідомлювати, що маємо справу не з наукою, а з пропагандою. А завданням останньої є нав'язування певних політичних ідей масовій свідомості. За таких обставин наші розвідники стають взірцем усіляких чеснот, а розвідники ворога - шпигунами, носіями найниціших вад.

Для об'єктивного дослідження місця і значення "Акту відновлення Української Держави" 30 червня 1941 року у світовій історії передусім необхідно поставити його в один типологічний ряд з іншими подібними подіями періоду існування Третього Рейху.

Уточнимо, в даному випадку йдеться про порівняльний аналіз характеру міжнародних відносин з нацистською Німеччиною ліберальної Британії та Франції, комуністичного СРСР і націоналістичного руху на чолі з ОУН.

Щодо Британії та Франції, то ключовою подією їх співпраці з нацистською Німеччиною стало підписання 1938 року Мюнхенської угоди, внаслідок якої Німеччина інкорпорувала частину суверенної Чеської держави ‒ Судетську область.

1938 рік: Внаслідок Мюнхенської угоди Угорщина окуповує Ужгород. ВІДЕО

Щодо комуністичного СРСР, то вершиною його співпраці з нацистською державою став "Пакт Молотова-Ріббентропа". Внаслідок реалізації цієї угоди було не лише розчленовано суверенну Польську державу, а й розпочато Другу Світову війну.

Необхідно зазначити, що між західними ліберальними державами і нацистською Німеччиною до самого початку Другої Світової війни, продовжувалися інтенсивні бізнесові та інші стосунки; а комуністичний СРСР, в обхід міжнародних санкцій, активно переозброював Німецьку державу.

Відповідно, ліберальні та комуністичні ЗМІ під час підписання названих договорів похвально відгукувалися як про відповідні договори, так і про фюрера. За бажання автора, можна насмикати всяких "викривальних" висловів, але все це буде пропагандистською публіцистикою, а не науковою аналітикою.

Зрозуміло, що, укладаючи Мюнхенський договір, уряди Британії та Франції не поділяли ідеології нацизму, а намагалися зіштовхнути агресію тоталітарної Німеччини з агресією тоталітарного СРСР. І навпаки, Сталін прагнув використати Німеччину проти ліберального Заходу ‒ небезпідставно припускаючи, що лібералізм є для нього небезпечнішим ворогом, ніж нацизм.

Непідготовленому читачеві важко зрозуміти мотиви однотипної поведінки таких ідеологічно різних країн.

Для прояснення цього питання нам передусім необхідно диференціювати, розвести геополітичні та ідеологічні аспекти зовнішньої політики. Тоді ми побачимо, що геополітика відображає реальні світові процеси розвитку та протистояння різних центрів сили, тривалі конфлікти континентальних і морських сил, боротьбу за глобальне домінування наймогутніших держав світу.

Ідеологія ж є системою ідей та поглядів на світ, вона передусім описує план якогось суспільного устрою, а вже потім, через державу, втілює в життя різноманітні геополітичні доктрини, наприклад, "організацію світової революції".

Тут важливо збагнути, що в реаліях 1930-40-х років геополітика була первинною, а ідеологія - вторинною складовою великої політики.

Вирвавшись з "цупких обіймів" Версальського договору, Німеччина прискорено набирала обрисів агресивної наддержави. У цих конкретно історичних умовах міжнародна присутність Німеччини стала "тотальною реальністю", якої не можна було зігнорувати чи уникнути.

Не будучи готовими до нової великої війни, Франція та Британія погодились на мирний договір, прагнучи відтермінувати її початок.

За подібною ж схемою розвивалися післявоєнні стосунки Західного світу з тоталітарним СССР.  Незважаючи на те, що злочинна природа комунізму була усім добре відома - згодом президент США Рональд Рейган навіть назвав СССР "імперію зла", - ліберальні держави інтенсивно співпрацювали з Московською деспотією. Це було вимушене, але цілком виправдане рішення заради виживання своїх держав, та, зрештою, й усього світу.

1983: Рейган називає СРСР "імперією зла". ВІДЕО

На відміну від французів, британців чи росіян, українці були уярмленою нацією. Нацією, що за вісім років до війни пережила небачений в історії людства геноцид/голодомор, унаслідок якого було убито близько 7-ми мільйонів мирних чоловіків, жінок, дітей [офіційна точка зору українського уряду - 3,94 млн загиблих - ІП].

До того ж на початок війни практично вся територія України була окупована Російською імперією ‒ організатором і виконавцем цього страхітливого злочину.

Зрозуміло, що в тодішніх історичних умовах СРСР сприймався українцями не просто як конкурент, чи ситуативний ворог, а як "природній ворог", що цілеспрямовано провадить стратегічну політику на цілковите знищення українського народу.

Відповідно українські націоналісти діяли за одвічним правилом виживання: ворог твого ворога - твій друг. Таким "другом", звичайно в лапках, тимчасово могла стати тодішня Німеччина. 

Ситуація ускладнювалася тим, що Україна опинилася в повному оточенні ворожих тоталітарних режимів. У такій ситуації єдиним засобом здобуття незалежності, чи принаймні порятунку від повного знищення, ставала збройна боротьба.

Для провадження збройної боротьби потрібна була армія - зброя і підготовлені військові кадри. Німці погодилися надати допомогу у створенні, навчанні та озброєнні українських військових частин, за умови їхньої участі у війні проти Московського монстра.

Домовленостей щодо створення Української держави сторони не досягли, переговори завершилися банальними розмовами, фактично кожен залишився при своїх інтересах.

Таким чином, напередодні війни українці опинилися у критичній ситуації, коли на повний ріст постала проблема: або виходити з договору і залишитися без зброї та підготовлених військових кадрів ‒ кістяка майбутньої армії, або ставати сателітом Німеччини без всяких прав.

Обидва рішення були неприйнятними для самостійницьких сил.  Тому вирішили діяти нетривіально: брати в руки зброю, готувати військові кадри для майбутньої армії, і разом з тим, всупереч волі нацистів, проголосити відновлення Української Держави.

За умови прийняття німцями новопроголошеної Української держави як доконаного факту, з яким краще змиритися, ніж воювати, виникла б загальноукраїнська політична система, що захищала б український народ від німецьких окупаційних сил.

За умови розгрому новопроголошених українських державницьких структур необхідно було переходити в підпілля разом із отриманою зброєю і розпочинати повстанську боротьбу на два фронти. Tertiumnondatur: третього не дано. 

Для прагматичного мислення війна на два фронти (без оборонної промисловості, державних структур, союзників) виглядала як самовбивча за наслідками політика. Але лише не для тих, хто присвятив своє життя служінню народу.

Ідеалізм націоналістів вимагав максимального чину: робити не те, що вигідно, а те, що треба. Справу, яка б, якщо не сьогодні, то завтра привела до свободи українського народу.

Невдовзі після проголошення Акту відновлення Української Держави нацисти ліквідували створені державні структури, розпочавши терор проти Організації Українських Націоналістів. Так, за липень 1941 року було заарештовано біля 300 найактивніших патріотів, декілька десятків одразу ж розстріляно.

Провідника ОУН Степана Бандеру, керівника уряду Ярослава Стецька і голову УНК Володимира Горбового після тривалих допитів у гестапівських катівнях було етаповано до концтабору Заксенгаузен.

Як Бандера сидів у Аушвіці, а Бендера - утік звідти

Зважмо, ліберальні та комуністичні режими, укладаючи угоди з нацистською Німеччиною, приносили в жертву за власний мир та добробут свободу інших народів ‒ чехів та поляків, українці ж, крім власного життя, нічим не жертвували.

Важливо наголосити, що Акт відновлення Української Держави значно вплинув на ідеологічну переорієнтацію ОУН, посприявши переходу від вузькопартійної замкненості до розуміння необхідності ширших форм спротиву.

Завершився цей процес утворенням у липні 1944 року Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Президентом УГВР став киянин Кирило Осьмак, а секретаріат очолив галичанин Роман Шухевич (він же і командир УПА). УГВР була багатопартійною структурою, що представляла усі землі України.

Саме з цього часу починається новий етап національно-визвольного руху: неймовірно жертовного і кривавого. Наступні покоління українців, що боролися проти радянського тоталітаризму (шістдесятники, члени УГГ, УГС, РУХу) завжди підкреслювали, що створення УГВР заклало початок демократизації українського руху опору, який завершився проголошенням Незалежності 1991 року.

Таким чином, навіть при цьому короткому порівняльному аналізі ми бачимо, що стосунки ОУН з нацистською Німеччиною були тотожні стосункам Британії, Франції та СРСР. Вони мотивувалися тактичними інтересами (прагненням сторін використати один одного в короткотермінових цілях), а в стратегічному плані в усіх чотирьох випадках завершилися повномасштабним воєнним конфліктом із нацистською Німеччиною.

Особливо виразно проявляється типологічна спорідненість цих відносин, якщо розглядати їх на тлі союзницьких дій нацистської Німеччини із фашистською Італією, вішистською Францією, франкістською Іспанією чи хортистською Угорщиною (і т.д.) - тобто із стратегічними союзниками Німеччини у Другій Світовій війні.

В останніх союз укладався на ґрунті ідеологічної спорідненості, стратегічної перспективності і союзницької відданості, такий тип відносин був внутрішньо безконфліктний і проіснував аж до поразки названих країн.

Наукова об'єктивність і громадянський обов'язок вимагають від нас повного відновлення історичної правди та справедливості. Добро мусить бути назване добром, а зло злом.

І в цьому сенсі не важливо, чи твій батько або дід пішов добровільно воювати в УПА, чи мобілізований до Червоної Армії.

Важливо, щоб ми сьогодні - їхні нащадки - ставлячись з пошаною до кожного загиблого під час Другої Світової війни, усвідомлювали, що серед воюючих на усіх фронтах українців були ті, хто свідомо приніс у жертву власне життя за свободу усіх майбутніх поколінь українців - тобто за всіх нас, разом узятих.

Солідарність українців як основна умова побудови "суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави" (1-ша ст. Конституції України), повинна опиратися не на пусті абстракції, а на чин, стверджений самопожертвою. Герої ОУН і УПА, що загинули у нерівній боротьбі проти коричневого і червоного тоталітаризму, завжди були і будуть нашим ідеалом.

Отже, як історична об'єктивність, так і політична доцільність змушують нас домогтися, щоб день проголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року став загальнонаціональним святом.

Дивіться також:

Акт 30 червня 1941 року. Як це було. ФОТО

Справжній День Незалежності - це 1 грудня 1991-го

Інші матеріали за темою "Націоналізм"

Інші матеріали за темою "ОУН"


Василь Куйбіда

Голова партії "Народний Рух України"

Категорія: Історія | Переглядів: 120 | Додав: Bog_Bod | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]