Вітаю Вас, Гість! Реєстрація RSS

Майданчик.ua

П`ятниця, 15.12.2017
Головна » 2013 » Червень » 1 » Звіт міністра Ю.Захарченка президенту В.Януковичу про провалену аферу "Броньовані кролі-тролі" ч.1. "Пацани"
02:03
Звіт міністра Ю.Захарченка президенту В.Януковичу про провалену аферу "Броньовані кролі-тролі" ч.1. "Пацани"

Вже більше півгодини Віталій Юрійович Захарченко сидів в приймальній президента, чекаючи аудієнції. Всоте провертаючи в думках свою доповідь, він так і не зміг вибрати потрібну, єдино правильну лінію поведінки. Лінію, від якої зараз залежить багато що, якщо, страшно подумати – не все. Ліберасти вимагають його відставки, журналюги підняли неймовірний галас довкола побиття їх колег, а його звіт в парламенті, де він спробував перевести стрілки на опозицію, вмить був викритий і висміяний там же, як мовиться, не відходячи від каси. В той же вечір в ефір і ЗМІ його безглузді, брехливі відмазки вийшли в одному пакеті з їх повним спростуванням. Загалом, життя в черговий раз довело, що сценарії грандіозних провокацій, розроблені, і до дрібниць продумані путінськими політкудесниками, в Україні крушаться як картковий будиночок. 

Прав був Кучма: «Україна не Росія», і ніколи до неї не скотиться.

 Те, що покірливо заковтують бандерлоги і хом'яки - діти орди, тут сприймається як дурня і непотріб. Тому щоразу ці п'єски не тільки не одержують бажаний аншлаг, а часто-густо  просто провалюється. Пригадати хоч а б перепост трагікомедії Пуси Райт  занесений в Україну нашими бешкетницями з  Femen!.  У традиційному прикиді - цицки зверху -   в день судилища  у білокаменній над "Пуськами", наші шльондрочки зпиляли бензопилою уклінний хрест на Майдані незалежності.  І що? А НІЧОГО! Згодом партійці зі «Свободи» зробили,  встановили та освятили новий. І все! Все, якщо не згадати, що світова преса вчергове пригадала путіноїдам про звірства НКВС під час совєтської окупації  Києва. Контори, яка між іншим, породила і вишколила самого Альфа-самца. І йому це було треба? Гора породила мишу. От і виходить, що навіть напівбандитська Україна - далеко не гебістська, путінська Росія, і ніц з цим ніякі політ-йолопи не зроблять.


Усе це, зважаючи на нікчемність мізків, Захарченко «доганяв» якимсь п'ятим відчуттям. Може нюх, може інтуїція звіряча - біс його знає. Але «доганяв». І ось результат, він вимушений нести звіт перед папіком, видати чорне за біле і при цьому вигородити себе, не отримати по пиці. Саме тому Віталіку конче треба було знати настрій, а в ідеалі обізнаність пахана. «Так що ж все-таки може бути відомо паханові?» - Віталік зосередився і спробував в найдрібніших подробицях пригадати…

Але в цей момент широко відкрилися двері кабінету  і на порозі з'явилася величезна постать - Сам. Недбало кивнувши замість вітання, шеф промовив лише одне слово: «заходь!». Віталя почимчикував до кабінету, ретельно прикривши за собою двері. Як і всі з найближчого оточення папіка, він знав про найголовніші фобії шефа: двері, вінок, яйця, йолка-ялинка, яка нагадувала бідосі гіганський вінок, що може впасти на нього. Тому останніми роками в столиці стали встановлювати не дику лісну красуню, я спеціально розроблену пірамідальну "дуру-нєваляшку". Теж стосується і дверей. Їх треба закривати повільно, і лише тоді, коли президент відійде від них на достатньо небеспечну відстань. Саме так і поступив головний поліціянт, прикривши двері лише тоді, коли шеф вмостився в своє крісло. Сівши навпроти, міністр смиренно став чекати дозволу  від Самого.   

- Ну, докладывай, лузер - виголосив папік тоном, в якому неможливо було визначити, злий він чи добрий.                                                                                                               

- Засветился, правда, один пацан, - трепетно розпочав звітуватись лузер, стараючись віднайти потрібний тон - но это не страшно.  Мы его  науськаем так, что он ещё и опозицию підставит... и этих... журналюг... тоже. Вобщем...   -  розповідач набрався хоробрості та підняв очі. Зустрівши недобрий погляд шефа, замовк. Язик вмить задерев'янів.                                                                                                                                                                         

- Этот? - протяжно запитав шеф, підвівши очі вгору,  ніби запрошуючи поглядом співбесідника теж подивитись на те, що знаходиться у нього за спиною. Мєнт обернувся і на величезному плазмовому екрані, що висів  над вхідними дверима, побачив його! Молоденького білоцерківського бичару з поганялом  Румун.

Від несподіванки  в очах у міністра помутніло, а лоб і писок покрились великими краплинами поту : «Це означає, що папік все знає!? Тепер треба бути особливо обережним, щоб не відмазуватись  від того, що бачила  вся Україна та й увесь світ по телевізору та в інтернеті.»! Думка обірвалася, бо  в цей момент Янек зняв пультом стоп-кадр і білоцерківський відморозок пустився в дикий танець, що нагадує  танець самця горили,  знемагаючої від похоті. Дебіл безупинно корчив пики, плювався, видавав якісь звуки, словом поводився так, як і належить поводитися бандюку з ОЗГ «Молоді регіонали», щоб сподобатися своїм донецьким господарям. По крайній мірі так думала тоді сама мавпа.  


Але зараз, сидячи на відстані протягнутої руки від шефа, Захарченко відчув осоружне свербіння в потилиці. А на обличчі неприємну мокроту, ніби ця горила дійсно харкнула не в дівчину з "5-го каналу", а  в його, Віталія Юрійовича,  мусорську пику.

Ублюдок на стіні знову застиг і Захарченко зрозумів: пора обертатись і давати пояснення побаченому. Нашвидкоруч змахнувши з лоба піт, він повільно став повертати голову, в очікуванні знову побачити перед собою розлючену пику другого, старого і мордатого самця-гібона, але...

Його зустрів до нахабності добрий погляд, і така ж незрозуміла, придуркувата посмішка. «Приїхав папік!» - була перша думка. «Добре це або погано?!» - накотилася на ню друга. Поки обидві  думки чухались в довбешці головного українського сміттяра, створюючи дискомфорт у не звиклому думати мозку, посмішка навпроти зникла. Хоча пика шефа і далі залишалася самовдоволеною і якоюсь хворобливо-блаженною.                                                  

- Видал!? - захоплено чи то запитав, чи то прорік шеф. Мєнтяра, на всяк випадок прямо відповідати не став, лише влесливо кивнув головою.                                                                                                                                   

- Какая смена нам подростает, а!? Орлы!  Після згадки про гордого птаха, абсолютно не схожого на застиглу  в ідіотській раскорячці тварюку, з не менш ідіотською харею, господар президентського кабінету відкинувся на спинку розкішного крісла і блаженно закрив очі. Застиг. Мєнт нарешті полегшено зітхнув: «Уф, здається пронесло»                                                                                                                                  

- І меня тоже - почулося протяжне мимрення зі сторони шефа, яке завершилось легким хропінням. Як не дивно, ця, ні в тин ні в ворота фраза,  у недалекому майбутньому одержить сокраментальний сенс. Та що там сенс, ще й колір, і навіть смрад. Незабаром цим "проносом" буде обурюватись весь обслуговуючий персонал викраденого Хамом маєтку "Межигір'я". Але це буде зовсім інша пісня, а доки...

Поки шеф, тихенько підсоплюючи, дрімав у своєму кріслі, мусорок напружив не вельми розвинений розум, намагаючись перекроїти свою доповідь згідно обставинам, які щойно відкрилися. «Отже, папік знає більше, ніж хотілося б. – дійшло до Віталька - кляті кореспонденти! Не даремно говорять, що вони якась там влада! Треба пригадати все, що може знати Хам про всю цю провальну аферу» - прагнув привести в порядок думки  мєнт. Але у нього це погано виходило. Думалка, яка за багато десятиліть звикла вигадувати красиву, розложисту брехню, геть відмовлялася прислужуватися думальщику в обробці фактажу неприємної йому дійсності. Середнього розвитку чоловічок,  видряпавшись на чужу йому вершину влади і відповідальності, відчував себе некомфортно і бздливо. Але треба викручуватись, треба когось здавати, підставляти, гробити. Треба …

Раптом Віктор Федорович, присутність якого Віталя майже перестав помічати,  щось забурмотів. Спочатку тихо й нерозбірливо, але поступово все голосніше і голосніше: «Блин... Коля прикрой… Сюда пацаны… Вали его, суку.... Атас лягавые!» - останню фразу Віктор Федорович вже голосно викрикнув і різко роззув очі. Здивовано обдивившись навколо, він несподівано   залився по дитячому щасливим сміхом : "Ты знаєш, я только что был ТАМ...  Со всеми нашими пацанами... Представляешь!"


"Мы бы им всем накостыляли... если б не мусора..." - тут він осікся і втупився поглядом в головного мусора України, що сидів навпроти хоч і без кашкета, але в формі, при пагонах, як і належить приходити на доклад до президента міністру внутрішніх справ. Кисла пика Захарченка чомусь протверезила професійного шахрая, який третій рік поспіль виконує нудну, антогоністичну всьому його єству та багаторічному життєвому досвіду, роль  президента. Яка дикість, перейматись добробутом баранів, які, по твоїм глибоким переконанням, призначені для стрижки і  бойні. 

Фізіономія папіка прийняла войовничий, можна сказати загрозливий вигляд. Саме такий, який повинен мати пахан, коли наставляє молодого шлєпера.

- Да, позновато уже нам махаться... отмахались - ностальгійно видавив з себе Віктор Федерович. "Дай Боже, дай Боже. Скоріше б всім вам остаточно і безповоротно відмахатись! Замахали вже всіх" - луною відізвалось йому сокровенне бажання Боді Бодряченко. 

 

Далі буде.

Категорія: Політика | Переглядів: 309 | Додав: Bog_Bod | Рейтинг: 3.0/5
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]