Вітаю Вас, Гість! Реєстрація RSS

Майданчик.ua

Неділя, 19.11.2017
Головна » Статті » ІМХО

Чи є життя під злодієм?
Про те, як жилося під німцями-фашистами та москалями-комуністами ми, а на нашому прикладі і нашій крові все цивілізоване людство вже впізнало. Впізнало, ретельно вивчило симптоми і наслідки обох цих зараз, і заборонило як хворобу, що не сумісна з життям, закріпивши у своїх законах кримінальну відповідальність за їх розповсюдження.

А от держави, якою б керували закоренілі, професійні злодії у світовій історії ще не було. Ми першопрохідці. Дякуючи мешканцям Донбасу, які за неповних два десятиліття виростили, випестили і демократичним шляхом впердулили нам цю нечисть, маємо з вами можливість  пофантазувати: а чи можливо нам цю погань пережить.

   

Терпіння наше має совєтське коріння, коли не дозволено було обговорювати "лінію партії", бо вона єдино правильна. Обивательські міркування  "Начальству зверху видніше", "Всі вони однакові", "Всі вони крадуть" вже багато десятків років, починаючи з совєтської дійсності, дозволяють будь-якому чинуші красти безкарно. Тим, хто дрібонький - красти по дрібницям, а тим, що побільше - і красти, відповідно, по-чорному. Причина живучості цих міркувань ховається в підсвідомих думках нікчемного совка на кшталт  «Аби і нам самим дозволяли десь щось поцупити». А підтвердженням цьому є ситуація в Грузії. Як писала Латиніна: «совки не готові жити в чесному прозорому суспільстві із законами, що неухильно виконуються».

Думаю, досить красномовним буде такий ланцюжок:

Завдяки нашій постсовєтській совковості влада нині належить не державним менеджерам, а кримінальному елементу з кримінальним менталітетом, з кримінальним відношенням до Закону, з кримінальним відношенням до людей праці, з кримінальним відношенням до всього  що попало в іхні  ратиці. Керувати господарством цілої країни вони не можуть: не дозволяють ні злочинний менталітет, ні освіта (внаслідок її повної відсутності ), ні мораль (з-за внутрішніх протиріч між злочинним змістом їх існування і «не вкради» - як засадчим принципом будь-якої моралі), ні культура (за виключенням шансона і порнографії ), ні відчуття патріотизму (як можна поважати обкрадену тобою і твоєю братвою державу - нонсенс), ні етики (у світі тварин це просто не практикується), тощо.


За причин, викладених вище, державна казна, державні підприємства, державне майно буде розтягуватись і «розпилюватись» державними урками до тих пір, поки всі ці незчисленні скарби не закінчаться. Той момент, в який все це закінчиться, буде сигналом, що пора «дєлать свал». Звичайна злодійська схема.


А до тих пір, поки буде що грабувати, лохів злегка підгодовуватимуть (у замороженому розмірі зарплати, пенсії, в урізаному вигляді пільг, в завуальованому вигляді подачки...), аби не сильно бешкетували; годувати видовищами-говорильнями для відвернення уваги; дозволяти окремі акції протесту для випуску пари; і безупинно вантажити дезінформацією, брехнею, компроматом і наклепом; мочити в ментовках  і на дорогах; гвалтувати, палити, тягати за волосся, роздаючи при цьому дешеві на хрін нікому не потрібні «фірмені» парасольки і не працюючі комп'ютери; відволікаючи телевізійною жуйкою з говорильнями на ток-шоу, нашими особистими неперевершеними ікс-чинниками, нашими бажаннями змінити своє життя через танцювально – пісенні марафони,  пекельну кухню або теле-журналістські  розслідування в стилі «хтось мою жінку вграв».


Вам не обов’язково знати, наскільки виросли за літо ваші діти, адже на нову сукню чи костюм грошей все одно катма. Але розмір  самих великих  російських (натурпродукованих!) циць, що носить на собі Семенович, ви знати просто зобов’язані.


Останнє багатство, яке вони мають вкрасти, це земля. Як тільки вона буде розкрадена і перерозподілена (відразу за поняттями роздерибанити її, без сумніву, не вийде), їм тут робити буде вже нічого.

Через їх незрівнянну неписьменність і патологічну жадобу, вони через рекет, рейдерство, кришовані ними суди й податкові, відкритий грабіж - продовжуватимуть зосереджувати в своїх руках найрізноманітніші об'єкти бізнесу, геть не розуміючи, що ефективне управління має свої залізні правила і непорушні закони. Бо вони і закони - антагонізми на рівні ДНК. Тому ні про яке ефективне управління, ні про яку зростаючу економіку, ніяке покращення життя для тих, кого «розводять як котят» не може бути  мови.

Вони віднімають привабливі бізнес-об'єкти, а що з ними робити далі - не мають зеленого поняття. Природно, що ці об'єкти або перетворюються на руїни, або ріжуться на метал і розпродаються як звичайний металобрухт. Отже, і без того архаїчна, мізерна українська економіка з кожним місяцем все стрімкіше наближатиметься до нуля. Ми вже зараз майже нічого не виробляємо. Інтерес до товарів нашої економіки наполегливо падає, інвестиції і іноземний капітал пробуксовують. Захід посилює посилює негативне ставлення до України, де монополія стає домінуючим методом економічного управління. Тому чекати від нашої економіки конкуретного розвитку і процвітання немає жодних підстав.

На тлі всього цього, природно, що вони підвищуватимуть ціни, тарифи, вигадуватимуть нові побори, аби як можна довше продовжити період жорсткого дерибана. Отже, ресторан на кладовищі нам не посміхається.

Додайте сюди вплив світової кризи, яка невблаганно наближається. Накладена на наші власні проблеми, вона може зробити ситуацію в країні просто некерованою.

З таким "господарюванням", природно, настане момент, коли у людей не залишиться життєвого ресурсу, бо нас наполегливо роблять убогими. І тоді ми станемо перед вибором: або зміна влади, або кладовище. Тут згадуються чомусь 32-33 роки минулого століття, коли люди покірно вибрали кладовище замість протесту.

Вибачайте, скажете ви, а Майдан-2004!? Він був яскравою надією на нове прекрасне життя, але був зрадженим нікчемою, не гідною згадки.


За привабливою патріотичною риторикою не розгледіли банальну пустушку, яка без щонайменшої напруги ні багато, ні мало - просто розтоптала НАШУ ВІРУ. Поки в кожному з тих, що стояли на Майдані ця ВІРА жила, ми були сильні настільки, що змогли перемогти. Але, чи зможемо ми перемогти з розтоптаною вірою, от в чому питання.


Додайте сюди вплив «державних»  ЗМІ, що успішно топчуть будь-які паростки надії, засерають і без того слабонькі совкові розуми «соціологічною» дезою, брудним компроматом і відвертою брехнею упереміш з безпардонним наклепом. Приплюсуйте наїзди на мирне населення беркутів, грифонів і інших космонавтів.

Кожен крок цього режиму в будь-якій області являє собою зразок дурості, некомпетентності і самодурства. Кожна дурість обов'язково викликає роздратування якщо не у власних громадян, то в зарубіжжя або в обох відразу.

Склавши всі ці чинники разом, ми вимушені визнати, що з часом кримінальну владу контролювати буде все складніше. Отже, режим все сильніше нервуватиме. А що робить недемократична влада, яка нервує? Правильно, стає усе більш агресивною по відношенню до «козлов, которые мешают» їм красти, тоб-то нас з вами, шановні.

Нинішній режим нам дан не в покарання, а в прозріння. Лише процес прозріння, схоже, затягується. Що нині є найнебезпечнішим для нас як для держави. У 1932-33 роках ми були просто населенням окремо взятої локальної частини потужної здичавілої комуністичної імперії, в якій обиватель був навіть не гвинтиком, а кормом. А роботящі, тоб-то самодостатні і кмітливі українці - не надійним для імперської совєтської влади матеріалом для перетворення їх у бездумного, покірного совка. Тому українців  треба було упокоїти довіку. Створили геноцид і упокоїли.

 

Зараз ситуація дещо інша. За плечима 21 рік незалежності і Майдан. За плечима становлення підприємництва - як класу активних, самостійних людей. Але при цьому найхворобливіший удар по цих досягненнях наніс Хам-Янукович, коли запроторив за грати двох безумовно найяскравіших лідерів, що втілюють цю самостійність і незалежність. І в результаті ми показали свою слабкість. Як стадо, що залишилося без пастухів. Про ерзац-заміну ми поговоримо пізніше, а зараз - про сьогодення.

Нас обливають фарбою, купують, залякують, б'ють навіть при виконанні депутатських або кандидатських обов'язків, вбивають. Тобто, роблять з нами все, що хочуть. І, схоже, ми неспішно перетворюємося на диванних революціонерів. Риторика «Після виборів ми те, ми - се.» - як мантра, покликана приспати довіку. З одного боку, це, можливо, набудовує суспільство на якийсь час «Ч». Але з іншою, я просто переконаний, - збиває діловий та бойовий настрій. Вже дуже скоро ми станемо або свідками своєї безпорадності, або учасниками історичних подій, що діаметрально змінять дійсність. 

У цьому ключі хочу нагадати, що жебраки владу не міняють, вони покірно канючать подаяння аж до тих пір, поки життя не викине їх, немічних та беспорадних поїдати корінці зі звалищ, де їх і зустріне заслужена ними смерть.



27 литопада 2012 р.

Категорія: ІМХО | Додав: Bog_Bod (03.08.2013) | Автор: Влочега W
Переглядів: 120 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]