Майданчик.ua

Їде Ілля Муромець дрімучим лісом. На коні, весь у обладунках. Потягнув носом: чує - чимось нехорошим потягнуло...

- Чую Кучум'є!.. - пробурмотів Ілля Муромець.

( У 60-ті роки Х1Х століття поет Андрій Вознесенський вставив цей билинний вираз у свою поему. Та ще додав:

«Чую Кучум'є! Чую сечу на лавріських фаюмах! Чую!..» Бачиш, жив у Москві, а принюхувався до Лаври!)

Раптом з-за дуба вискакує Соловєй Розбійник з ватагою і б'є Іллю Муромця дубиною по голові! Благо шолом був, а інакш...

І.М. - За що?

С.Р. - А не їдь тут без дозволу Князя Київського !

І.М. - Так я ж, це само, як раз до нього на службу їду!

С.Р. - Покажи посвідчення!

І.М. (дістає з-за пазухи берестяну грамоту) - Ось, читай!

С.Р. - Сам читай!

І.М. - «Видано Муромською міськрадою. Ілля Муромець, російський богатир билинний , відряджений на довгострокову службу до Київського Князя».

С.Р. - Дуже грамотний? Так ось тобі в пику! в морду! Щоб не тикав мені в ніс своєю грамотою! Ми тут живемо не по грамоті, а по поняттями. Понял?

І.М. - Ай! Ай!.. Ти не маєш права! Я буду скаржитися Київському Князю! Приїду, зніму побої... і подам на тебе скаргу!

С.Р. - Ну, ти лошара! Та мені по барабану твій князь! У мене дах - Хан Кучум! Чув про такого?

- Чув.

- Куди до нього твоєму князеві! Так що, віддавай гроші!

- Грошей немає. Авансу не дали.

- А що є?

- Є настоянка на сорока травах.

-Давай! Вип'ємо самі, братва це любить. А тепер забирайся звідси!

Соловєй Розбійник замахнувся дрючком.

Але богатир вже хвацько стрибав по лісовій дорозі до стольного граду Києва...

За Київською Правдою.